Крокує злива - ледве вітер вщух! -
Деревам спраглим пошепки сміється,
запиленому сірому кущу,
безсилим квітам - від усього серця!
Ласкаво пестить стомлений асфальт,
цілує сонні погляди будинків.
Хіба їй шкода? Хай нап'ється сад:
і яблуні, і вишні, й виноград -
вона їм посміється ще з годинку.
Сполоще віття і відмиє бруд,
стікаючи в пошерхлі губи ґрунту.
Радіє все. Лиш копошливий люд
засмучений і вже близький до бунту,
бо під ногами - клаптики калюж,
так вогко у повітрі, так... плаксиво.
Хоч в стінах заховайся - і не руш.
Кому потрібна ця триклята злива!?
Людино, озирнися і торкнись
краплин намиста на щасливім листі,
долонями скуштуй життя барвисте -
й забудь про справи. Просто посміхнись.
червень, 1997
злива
© Copyright: Эллана, 2011
Свидетельство о публикации №111042109422
Свидетельство о публикации №111042109422
Рецензии