Стихи март - апрель, 2011. - укр. , рус

Остановленный летним утром водоразборной
колонкой в пролетарском районе города.

Летним утром в кривом переулке,
где гнездится ремесленный люд,
мне водички из крана со втулкой
боги местные щедро нальют.

Этот кран с наконечником медным
плюс колонка  - чугунный ампир -
служат храмом Кастальским заветным
мне и всем воспивающим мир.

Нету выпивки лучше, чем эта -
из пригоршни, под гравия хруст.
Проза жизни - стихия поэта,
как нас учат  Соснора и Пруст.

Пей, дружище, - и счастье случится
в тех краях, где ты пишешь и пьешь,
если день этот славный, лучистый
как положено, ты проживешь.

       13.03.2011



   *         *         *


Если хочешь жить не таясь,
явно, вольно в широкой судьбе,
как живут на просторных лугах
ветры, птицы, ручьи, цветы, -
помогай, помогай тем,
кто не может помочь тебе,
опираясь на тех, кому
не способен помочь ты.

     21.03.2011.

    *      *       *

Моя рідна, бідна  земле,
ти моя найлюбша мила.
Та не дай Господь, щоб й ти
 мене теж любила.
 
          05.04.2011.


       *        *       *

      Солдафонська молитва.

Цей номер на березі Росі в травні сімдесят п'ятого
втнув прапорщик ВПС з прізвищем життєлюба - Чубаров.
Він літав у хвості птерозавра  - Ту-дев'яносто п'ятого,
здатного налякати хіба що Китай з Пакістаном на пару.
Бідолага, бувало, майже добу бовтався, втиснений у жахливу комірку:
над макітрою - РЛС, поміж ніг - спарована скорострілка.
Тож мистецтвом з допомогою мату загнати весь світ у жіночу дірку
володів краще, ніж будь-яка модерна письменницька спілка.
Втім, крім мату, його клаустрознавство вилилося в те, що більше радує Бога:
він закохався у простір ріки, де взимку і влітку
над макітрою - небо, під ногами - лід чи човна волога підлога, 
а ще нижче - космос кленича, рибця, гарячоокої плітки.

Але ж вже час розповісти, що сталося в тому далекому травні.
Це була моя прощавальна рибалка. Захоплений черговим своїм ренесансом,
я покидав Білу Церкву. І був ранок. І ми з Чубаровим, ніби вітязі давні,
стояли край кручі, на бруствері окопу Івана чи Ганса.

А внизу бігла Рось, а за нею -  той берег, несамовито великий,
як та половина світу, що завжди попереду, і ніколи -  позаду.
І уверх котилося сонце - молоде, постпасхального лику.
І тут Чубаров, з довгою вудкою, стоячи на порозі райського саду
вигукнув те, що хитнуло весь світ, всю небесно-травневу волю,
прописав серед хмарок живою фарбою слів, що ніколи не всохне,
ось таку солдафонську молитву, стулок дяки і жалю, щастя і болю:
Мать-перемать, как мне жалко тех, кто сегодня сдохнет!
Мать-перемать, как мне жалко тех, кто сегодня сдохнет!

                2011, квітень.