Душа Мавки... Хелена Фiсоi

http://www.stihi.ru/2010/10/17/6386


Оригінал:
               

Як душа одинока Мавки,
Я шукала щастя і долі.
Як душа безпорадна Мавки,
Я потрапила в пастку неволі.

Той вогонь, що палав так бажано,
Той, що люди кличуть любов’ю.
Він приніс мені біль і страждання,
Сповнив душу важкою журбою.

І для мене мов згасло сонце,
Вже не дивляться очі на зорі.
Намагаюсь у розпачі туги
Відшукати колишню я волю.

Придивляюсь у сутінки серця,
Що колись так нестримно кохала.
Чи знайду там полум’я правди,
Що в пітьмах за ним заблукала?

Але голос, що легше за вітер
Мені каже: “Облиш це, дитино,
Ми полинем у води прозорі,
Нас осяє ранкове проміння.

Залиши цю зраду і тугу,
Струси попіл, і линь за весною.
Я тебе піднесу аж до неба,
Огорну твоє серце Собою.

А коли той біль тебе лише,
Зоре-пам’ять проститься з журбою,
Я тобі подарую квітку,
Що є справжнім цвітом любові.

Я тобі подарую серце,
Що вмістило ранкове проміння,
Шепіт трав і говір струмочка.
Я до нього так само лину.

Він огорне тебе так ніжно
Всіма квітами і пелюстками,
Він побачить тебе і спитає:
“Розкажи, якими стежками
Ти прийшла до мене, кохана?

Чом так сильно стомлені ноги?
І чому закривавлені крила
Від тієї важкої дороги?
Відпочинь, я для тебе, єдина,
Цеї ж  миті розкрию вітрила”.

Заспокоюсь в його обіймах,
І засну тихим сном, мов дитина.
Мій неспокій і сум полине
В ту глибоку страшну долину забуття...


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Как душа одинокая Мавки*,
Я искала и счастья, и доли.
Как душа беззащитная Мавки,
Я попала в тенета неволи…

Тот огонь, что пылает желаньем
(это люди зовут любовью) –
Мне принёс лишь печаль и страданье,
Наполняя тяжёлой болью…

Для меня – словно солнце угасло,
Не любуюсь закатом в поле…
Я стараюсь в отчаянье страстно
Возвратить свою прежнюю волю…

Но и в сумерках сердца рада,
Что безудержно так любила,
Отыскать, есть ли пламя правды,
Иль во тьме я его забыла?

Только голос, что легче ветра,
Говорит мне: - Оставь всё, детка,
Устремимся в прозрачные воды,
Где лучи меняют расцветку!

Так забудь же печаль измены
И с весною взлетай без боли!
Я тебя вознесу до Неба,
Окружу твоё сердце собою.

А когда боль сполна оставит,
Навсегда распростясь с тобою,
Настежь я приоткрою ставни –
Подарю тебе цвет любовный.

Подарю тебе, милый, сердце,
Что рассветы вместило даже,
Шёпот трав, ручейковый говор –
И сама устремлюсь туда же…

Обернёт он меня так нежно
Разноцветными лепестками:
Ты дошла до меня, родная...
Расскажи, какими тропа'ми.

Почему так устали ноги,
Обагрились и крылья кровью?
Отдохни! Для тебя с любовью
В тот же миг паруса раскрою…

Успокоюсь в его объятьях,
Тихим сном усну домочадца…
А тревога и грусть обратно
В ту Долину Страха умчатся…

* - лесная фея

Июнь-2008