Як тільки вечір наступає,
все змінює свої тони:
вже Уж не стрімко, а поважно
блукає посеред пітьми...
Там горобці щебечуть з вітром,
десь чути музику весни,
Дерева бачаться мов німфи -
квітучим цвітом обросли.
Стоїш над містом...
рахуєщ зорі...
І тільки й чуєш в голові:
"Стрибнути б в небо, кохатись в ньому,
забути всі жахливі сни!"
Одне бажання - "вкусити" спокій...
Чи насолоду тишини?..
Лягти на землю,
"втопитись" в зорі,
відчути дотик пустоти...
А потім знов -
"вернутись в себе",
спустити жалюзі сумні,
задути свічку,
лягти на ліжко
і вкритись ковдрою як всі...
Misto vnochi
© Copyright: Рина Грэй, 2011
Свидетельство о публикации №111041905085
Свидетельство о публикации №111041905085
Рецензии