Iнше - лише додатки...

Наше життя постійно чогось вимагає, чогось потребує. Було б значно легше просто жити, але, люди завжди все ускладнюють. І це абсолютно не наша провина, точніше, звісно наша, але це проблема суспільства, яке замість того, щоб розвиватись просто  деградує.
Особисто мене дивує, що люди залюбки перекладають провину на свою заклопотаність, втому. Ні, існують деякі герої, які згортають весь занепад людських відносин на звичайну людську лінь. Виникає питання: тобто котитись в зворотньому напрямку – це нам не ліньки?!   
Диваки… Чому ми викидаємо з пам’яті те, що слід зберегти? Адже всі «правила виживання» в суспільстві втулюють в наш мозок ще з дитячого садочка. Але ні,, ми не можемо бути просто нормальними. Якщо на тебе нападуть на вилиці, ти ж не будеш вираховувати свої дії за допомогою формул. Ти або втечеш, як від собаки із сусідського двору, або, забувши про свою жіночність, про свій манікюр і високі підбори, як втулиш кривдника сумочкою по маківці і все…
Нас завжди не влаштовує те, ким ми є насправді. Ми завжди чимось незадоволені. Нас завжди цікавить хто, що подумає, хто, як подивиться.
Парадоксально: кожна розумниця, добра, наївна, грайлива дівчинка намагається натягти на себе маску якоїсь місцевої тусовщиці ( але як це безглуздо виглядає)…. Або навпаки, якщо вже ти від природи гламурна білявка, ну куди тобі лізти до наукових досліджень, щоб довести усім, що ти не дурна….
Для когось ми одні, для когось інші і наші спроби бути собою ніколи себе не виправдають. Ти ніколи не скажеш при своїх батьках того, що чують від тебе твої друзі. Ти не покажеш коханій людині свій дратівливий характер. А, зціпивши зуби, промовчиш, розуміюючи, що воно того варте.
Деякі будуть вважати тебе «зубрилкою», якщо почують від тебе одне розумне слово, яке пролунає по темі. Інші ж, побачивши одну твою помилку будуть постійно тобі дорікати.
І Ліна Костенко абсолютна права:  «Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, ніякою ».
Ми ніколи не зможемо догодити усім. А чи не залишитись нам в пам’яті інших просто справжніми, хоча б з натяком на щирість?
Може не слід підбирати собі новий образ під кожного пересічного? Адже це не одяг, і забавки з підбором характерів не матимуть очікуваного результату. Ми, дякувати Богу, не залізні. Хтось запам'ятає тебе впертою, хтось доброю, це таке, цього не оминути ..Але головне-зберігати людяність, інше це вже додатки.
Визнач врешті-решт людей, заради яких ти живеш на світі і припини підлаштовуватись під миттєвих знайомих. «Люди, будьте взаємно красивими». Бережіть свою внутрішню красу – це найцінніше, що може мати людина. Такими темпами людство скоріше загине не від стихійних лих, а від того, що ми забудемо про звичайні людські відносини. Просто слід відновити зацікавленість в нормальному існуванні в суспільстві. І крім тебе самого тобі ніхто не допоможе… Проте вибір залишається за тобою…