Нива

Покинута напризволяще,
занедбана...
Як сирота.
А за роки
засіявся й розрісся
бур'ян колючий.
Та колись
тут колосилася пшениця,
сміялись люди.
Молодиці й дівчата юні
плели вінки,
пісень співали.
Снопом найпершим
шанували тих,
хто землю цю любив,
хто вмів її плекати...
Бо їх батьки навчали,
а ті - від діда-прадіда
приймали цю науку,
як щедрий дар й благословення
від годувальниці-землі.
В духмянім,
пишнім короваї -
труд сотень рук,
піт хліборобів...
По повні вінця
буяла радість, як вино.
"Невже
неробами всі стали?
Невже
забулись в сьогоденні
і вічний поклик,
й заповіт від сивих пращурів?
Чому
ці роботящі, чесні руки
не сіють нині тут зерно?"
Ці невеселії думки
снувала, наче павутиння,
незорана, забута нива...
Раніше -
щедра і красива,
як наречена.
Як любов.
...Страждає матінка-земля.
Зітхає стомлено ця нива.
Кричать журливо журавлі,
де небо тужить,
сходячи сльозами,
і сіє зерно
дощове...


січень, 2008
Кіллін, Техас
(З "Техаського циклу")