Свекрусі
Поглядом лагідним всіх обійняла:
Очі – до Бога, руки – до рідних...
Сина ховала – півсерця віддала:
Ззовні – мов ціле, ледве помітно.
Біль гамувала турботою в праці –
Доки не визнано задум Господній, –
Досі спасала Марфина вдача,
ДармА, що Маріїну краще спрямовано*.
Сонце ховатися довго не вміє
Від тих, хто себе забува пожаліти;
Шляхом вузеньким** простерлася віра...
Та поки є й тут для кого ще жити.
Звично в насінні обрАзи прощає
Не вимітає бруду із хати...
В того, хто сонцем сяяв яскравим,
Втім, не могло бути іншої матері.
13 квітня 2011 р.
* Лк 10:38-42
** Мф 7:14
Його мати
© Copyright: Крицкая Анна, 2011
Свидетельство о публикации №111041308446
Свидетельство о публикации №111041308446
Рецензии