Зруйнованi фортецi

Тепер нема кого трясти, питати: де ці
Слова, зізнання? Лід долні зкув.
І цьогоріч зруйновані фортеці,
Що сміючись, ліпили ми з піску;

Колусь удвох, нам світу було мало,
Здавалось - рай, здавалось - на віки,
Але тепер ми мрію поховали
Та поодинці носимо вінки;

Байдужість зла, та пристрасть ще страшніша,
І це кохання - зписаний трамвай,
Що десь в депо іржавіє у тиші.
Такий ось віршик, люба.
Забирай...


Рецензии
зачепило. дякую

Мария Каган   25.05.2011 19:57     Заявить о нарушении