39, 8 UA
Тридцять дев'ять і вісім. Даkі не можна! Достатньо... Ось він - код. Про цифри не будем. ЇХ - вісім. Простенький лоґін - "Ласкаво просим". Заплющую очі. Простір душі заливається світлом. Жовто-гарячим, здається. Хтось може назвати його помаранчем. Я думаю, то - не важливо...
"Хай буде Вам світло" шепочу. На губах відчуваю пергамент. Тіло зникає. Лечу, залишаю пропасницю, градусник (уже не важливо, для чого чіплятись за цю соломинку?), таблетки, цілющі напої...
То світло, то темінь. То хмари сріблясті, то підземелля. Склепіння готичні, чернечі комірки. Там дух мій, я добре про те пам'ятаю, карали, а думали тіло карають. Там я помирав помилково і так же стрічав воскресіння (казали, що теж помилково). Але я давно вже не вірю у збіг випадковий, у Фройда химери, у Юнґа здогадки. Не вірю.
Я бачив як звір виглядав з-зазеркалля, в яке я дивився. То все було близько мені та дотульно. Потомлені очі та посміх, якому не сила було опиратись. То я був. І то безсумнівно. І те, що, заглянувши вдруге в сріблястий овал, побачу осяйного янгола шати, не мав я найменшого сумніву, друзі. Бо так! Бо - життя!!! І його осягнути буває і складно і просто. І досить для цього такого слабкого знаряддя як розум.
Повірте, не треба його уже так зневажати...
Свидетельство о публикации №111040905435