Из Лины Костенко Бувае мить якогось потрясiння
Увидишь свет как будто в первый раз.
И небосвод в разрывах туч осенних
Отдаст тебе весь золотой запас.
Остолбенев, стоишь под сводом сказки.
Душа проступит в зеркале очей.
С привычных лиц вдруг упадают маски.
Яснеет суть запутанных речей.
И к вечности святая сопричастность
В сиянии нездешней красоты
Перерастает в безграничье счастья -
Себя увидеть с горней высоты.
Елена Войнаровская: литературный дневник
Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.
Лiна Костенко
Свидетельство о публикации №111040701778