Ожина
Пам’яті матері,
Галини Петрівни Вареник
Ясне сонечко з – за хмари на нас поглядає,
Нема неньки на подвір’ї і в хаті немає.
А по хаті вітер свище й павутиння сяє,
Тільки матінка з порогу нас не привітає.
Ой! Чому ж ти, моя ненько, нас не дочекалась,
А тихенько в нову хатку сама перебралась?
Посиджу я в рідній хаті на старенькій скрині
Та й піду тебе шукати в новій домовині.
Тут пройшло моє дитинство – дзвінке, босоноге
І ступали твої, ненько, порепані ноги.
Де ж поділась, поховалась знайома стежина?
Тільки квітне білим цвітом синяя ожина
Ой! Ожино синьоока, покажи стежину!
Я ж до неньки та бабусі усім серцем лину.
Ти пробач мене, матусю, не кляни дитину,
Дуже тяжко твоїй доньці жити на чужині.
Травень 2005 р.
http://www.youtube.com/watch?v=fcJAh21bSqE
© Copyright: Любовь Вареник-Соловьёва, 2011
Свидетельство о публикации №111040605972
Свидетельство о публикации №111040605972
Рецензии