Пейзаж, намальований кавою

                Пейзаж, намальований кавою
                (роман без форми кросворду)

                Передмова
     Цей твір можна читати як по горизонталі, так і по вертикалі – за вибором читача. От тільки по вертикалі нічого не буде зрозуміло, позаяк автор не передбачав такого варіанту.
                ***
     Є пейзаж, намальований чаєм. А вона вирішила намалювати пейзаж кавою. В бордово- коричневих тонах.
     Цей неяскравий простір довго визрівав у її підсвідомості, переливаючись веселкою тонів від чорного до пастельно-брудного (як розчинна кава 3 в 1). Збираючи матеріал, вона пильно слідкувала за ціною, яка теж має свою кольорову гаму і теж переливається собі веселкою.
     Ось вона – сидячи, біля неї сидить запах кави, точніше – сім (як у справжній веселці – "Каждий Ахотнік Желаєт Знать Гдє Сідіт Фазан". Кольори – Коричневий, Арабіка, майстерно обсмаЖений, З вершками, Гидотний, Свіжий та Файний міцний). Це мало бути звичайнісіньке дерево, але нічого звичайного в ньому не мало бути. Таке, знаєте, з корінням на голові як символ роду (не смішно). На кожній гілці – по кольору і по запаху, як у справжнього роду, з бордовими цяточками на кінцях – як черешеньки. Між кінцями з черешеньками на них планувалося дупло – як символ жіночої мудрості – на цій думці вона переважно засинала. Дупло виснажує. Отже, далі дупла справа не пішла (про дупло є гарна закарпатська казочка – хтось там сидів у дуплі і мовчав, доки йому пошкоджували пальця). Менше з тим.
     Дупло вийшло непередбачуваним. Тобто, самобутнім (воно було саме).
     Отже, вона малювала дупло кавовою райдугою, і хто б там не ховався, воно було вже поза контекстом дерева, яке визрівало так довго в ній. А ще вона вирішила не змішувати природніх кольорів кожного виду кави.
Дупло складалося з різних радіочастот, з семи енергетик, які то лякають, то дають бачення нової сили, що прихована в таємниці...
     Вона все сиділа, мов у нірвані, не виходячи за межі дупла. Лякалась, знаходила силу... Дупло почало її поглинати, мов поцілунок парубка, вуста якого більші за твої...

     Ні!!!
Розпачливий крик!!!
Немов за дерев’яною стіною...
     Як???
Необережними рухами... Бігом... У пітьмі – за вогнем, за новим – нема!.. Обриси. Ні, не воно... Раптом!!! Це сталося раптом... Важке дихання, всі черешні – погасли.
     Навіщо???
Спалахи, вигуки...Вигуки – різні... Пошуки – не вистачає... Розпач.
 Розбитий кухлик. Сльоза в останній, всмаженій в землю краплі...
(Це авторка розлила Арабіку – а вона ж, сука, дорого коштує).
     Дупла нє будєт.
Ні- ні, пісюня, заспокойся, і ти, пензлику. Буде в тебе ще в житті і Аrabica, і дупло...
     Отже, вона отримала вечір для обдумування концепції співвідношення простору і часу в контексті свого дупла.

     А все починалося так гарно...
Кави були гарячі, з пінками на поверхні... Виник навіть образ портрету з кавової піни. Портрету його. З його кавово-пронизливими вустами і помірним поглядом, майстерно обсмаЖеним, від якого поверхні черешень дійсно покриваються теплою кавовою піною. Рівно 36,6. Тому вона пестить непомітно.
     Непомітно піна почала зникати, видаючи справжній колір. Його майстерно обсмаЖеної шкіри під промінням гірського повітря. Де кожен м’яз липне до вітру і переливається за ним – гей! – своїми кольорами некавовими – гей,гей! – а тими, що кружляють понад стовбурами – р-р-р-р-р, гей, гей! – зганяючи з них листя – з гілок, з гілок – в дупло. Авторка заснула.
     Зранку, підігріваючи каву, думала – а чи не зробити два пейзажі – холодний і гарячий?.. Не зробити. Просто кольорів вийде аж 14 – через плин часу і застигання кави в ньому як вираження простору.
     Отже, скінчено!!!
Обмальований кавою папір тепер називається твором і в даний момент сушиться. Знову була ніч, але авторка не спала. Вона чекала ранку, коли перший промінь поставить останній штамп на її тиждень. І ранок таки настав.
     Її руки тримали багато маленьких копій великого дупла. Вони є! Це були дірочки в енергетиках. Маленькі, але чисельні дірочки в папері – на тих місцях, де кава була дешевшою за сім гривень. Крізь ці дірочки вона побачила свій тиждень. Вона бачила не так, як вчора. Вона бачила висновок. І це дійсно було дупло...
     Залишки паперу вона зібрала і зварила з них справжню каву.

     Отже, як ми бачимо, для критичної думки вимальовується новий образний зміст твору – конфлікт між автором і виразовими засобами...