Бетону зуби шматували простір,
Зачувши кут, принишкли паралелі.
Світ опинився в кам’яній пустелі,
Куди ніколи не доходять гості.
Ти пам’ятаєш мій кульгавий почерк,
Мій тяжкохворий і єдиний світе?
Я напишу в минуле кілька літер
І кину крик твоїй безодні в очі…
Бетону зуби ріжуться все знову.
Рука безодні прочинила простір.
У жмутку світла на порозі – гості:
Ми, ще живі. Але вже без любові.
2011
Гостi безоднi
© Copyright: Александр Васильевич Бойко, 2011
Свидетельство о публикации №111040404812
Свидетельство о публикации №111040404812
Рецензии