Дума про школу

У Київ-граді, та
на Кошиця,
Там школа стоїть
білокам’яна.
І у школі тій,
гей, дітей повно!
Всіх не
злічити,та гарненькі всі,
Ой гарненькі всі
та веселенькі!
Чого б їм не
веселитись, не бавитись,
Як оточують їх
люди добрії,
Люди чеснії,
з  душею щирою.
Час летить,
птахом  пролітаючи,
Понад школою тією
білою.
Наче тільки
приймали дітей радісно,
Вже доводиться
розтаватися.
Розтаватися,
сумувати час.
А дві вчительки,
дві голубоньки,
Дві голубоньки
сизокрилії
Над діточками
свої крила разправили.
Захищають дітей
своїх, від несподіванок,
Від біди, образ,
та лиха всякого.
І серце голубок
ножем крається
Відпускати дітей
їм доводиться.
Ой навчали дітей,
як поводиться,
Та людей поважать
і вшановувать.
А природу  берегти та леліяти,
Батьківщину
любить, як рідну матінку.
Як учили дітей
добрій грамоті
І наукам таким,
що згодяться їм.
Серце щире та
любов свою
Віддавали їм не
вагаючись.
То ж не марно
голубки піклуються,
Та насіння любові
і совісті
Ой взійшли в
серцях дітей радісних.
А батьки і Країна
ріднесенька
Діточками ,тай
буде пишатися!
Полетять діти
птахами білими,
Розлетяться та по
Києву,
А думками до
школи рідної
Та завжди будуть
вертатися.
Коли стануть діти
юними,
Школа рідна їм не
забудеться!