***

Чи бачили ви колись вузенькі двері в небо?
Десь за ними, причиненими тільки трішки, видніється блакить. Вона так тужливо кличе  до себе, мов чорногузи співають по осені. Навколо сепія..А там бірюзова зовнішність наступного кроку...Звідти лине пахуче повітря, ніби там на задвірках, на гвіздку пришпандболиному до хмарки,  теліпається освіжувач з запахом польоту. Ген за тим сліпучо гарним прямокутником криється щось незрозуміле і потойбічне. Хочеться розгадати собі той ребус,  та двері ж в небі!!...Високо...Далеко..Недоступно...А ноги мов прилипли "діролом" до чорнозему, глини, чи бетону,  дивлячись на те в якій півкулі своєї свідомості ти бачиш ті дверцята.Отож стоїш і втикаєш , задравши голову, аж доки не зомліє шия, не потемніє в очах, чи не зіб"є машина...Та то в найписимістичному випадку. А так - підеш додому варити міцну каву, читати на унітазі та дивитися психодилічні мульти... А двері будуть чекати на твоє повернення, і мов корабель прибульців слідуватимуть за тобою по п"ятках, бо таке їх історичне призначення - клацнути вас по сраці, коли ви нарешті в них заскочите.ТО шо? Бачили ви їх?