Колись півнІ нам заважали спати
і рано-вранці не хотілося вставати,
і думалось, не заросте ніколи
та стежка, що вела до щколи.
Сім'ї були на діточок багаті.
Пекли картплю ввечері в багатті,
з цибулею і салом смакували
і до півночі співанок співали.
А потім з чорними від попелу руками
ми швидко мились і сварилась мама,
та тільки так, не з серцем, для годиться,
й була джерельно-чистою водиця.
В суботу тато їздив до базару
щоб "городського" вимінять товару.
Гостинці роздавав, смішний від хмелю,
стрічки, пищалки, книжки, карамелі.
Тоді вставало сонечко з-за хати,
росою умивалися дівчата,
в любистку довгі коси мили,
щоб хлопці до безтями їх любили.
Довгі літа нам прочила зозуля,
коли була живою ще бабуля.
Дідусь начав управно майструвати...
Колись півні нам заважали спати.
Колись
© Copyright: Татьяна Ненемка, 2011
Свидетельство о публикации №111040301416
Свидетельство о публикации №111040301416
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.