Просто неба нагота

1.
Просто неба нагота,
просто неба благо так.
Благо так – нема куди
йти дощу. Не до води
доведи його – до сліз,
аби він у серце вріс
і наніс мені тривог,
ваготи в моє єство.

2.
Хай позакипає ртуть,
янголи себе скубуть
і сідає їхній скуб –
там, де рай у пеклі губ
зрубано. Пішов на пал
у грудневих барвах ‘па’.

3.
Сльози – грудочкою сіль,
хто вас розкидав на сніг
і пропалював у сні
‘так’ утраченій весні?
Ось вона – пробила як –
ближче ‘ти’ і глибше ‘я’,
краще слів, влучніше стріл.

4.
Вен моїх здичілий Ніл
вибився, тече і тче –
тінь від сонця на плече,
інь із янь. Де низзю – вись –
хрестиком – моє ‘колись’,
маками – нитки й моря.

5.
В подиху світи згорять –
стане вітру на порив.
Скільки ніжності в кори.
Серцевини не чіпай,
це беріз плакучий рай.
Рік у них кільцем пройшов,
вістрям виплакалась кров
і з-емалювався день.

6.
Замалюю в серці те,
що з молитвою не йде,
що питає не мене –
як наструнчити мій нерв,
як зодіти в гіркоту
просто-неба-наготу.

29 Березня 2011