Липневе кохання

  ЛИПНЕВЕ КОХАННЯ

На перехресті двох доріг
Зустрівся місяць із зорею,
Мокнув у роси гострий ріг,
Завмер і дивиться на неї.

Давно, давно він закохавсь,
Ще з тих часів, створіння світу;
Почервонів і знов вагавсь,
Та все відтягував до літа

Святе признання… То любов
Летіла високо на крилах.
І по юнацькі стигла кров
В його нічних холодних жилах…

То хмара чорна напливе,
Затулить зорі. (Місяць в’яне)
А то підступний дощик йде,
А то уже й світанок гляне…

Туман вкраде малу зорю
І передасть її за грати
Шаленому ясному дню,
А як же серденьку кохати,

Коли несеться й мерехтить
Все навкруги. (Сумують ночі…)
І як до вечора дожить,
Щоб заглянуть коханій в очі?..

І місяць танув, як те скло,
А сонце, ніби сатаніло:
Усе пекло, пекло, пекло,
Неначе всіх спекти хотіло.

І тільки, ненадовго ніч,
Давала волю місяцеві.
А він вагавсь…І певна річ –
Короткі ніченьки липневі.

Он знов торкнуло неба край
Роси вологе покривало.
Вже загорався світограй,
То сонце ревнощами грало…

                14.01.2011р.