В.М.Бондар
І знову – дзвін і повінь сонця – квітень,
Туман снує і розпускає сніг.
І скапує з-під кожанківських стріх
Щемливий час п’янким терпкавим мітом.
Гаптує дух усталені приміти.
Розважливих зусиль сріблиться біг.
І проростає прядиво доріг
Крізь спрагле серце – струнами бриніти.
Мережить вітер верби легкокрилі,
Сліпучим сяйвом набігають хвилі
І схлипують в обіймах берегів.
І кожен день мов вічність, ніби мить,
Мов сполох, що прояснено струмить
У просторінь приборканих років.
I знову дзвiн i повiнь сонця...
© Copyright: Надя Чорноморець, 2011
Свидетельство о публикации №111032904493
Свидетельство о публикации №111032904493
Рецензии