Дерево роду. 4. Данько

   ДАНЬКО. Оповідання про рід.

              «Грррр!» - гаркнула  молотарка. «Гррррр!» -  і ще раз. Лука похитав головою. Він стояв на драбині і кадав розвя`зані  пшеничні  снопи в барабан . Це була відповідальна робота -кидати снопи в молотарку треба не абияк, а рівномірно розтрусюючи, щоб не  товсто лягали стебла на барабан і не тонко. Всі  в один лад , а не жмутом чи клубком. От зараз ,видно, кинув трохи товще і машина гаркнула, не справляючись.  Молотила у Гумів парова молотарка. Своєї машини Гума не мав ,  позичав у Бирьозів. Всі хуторяни брали – не ціпами ж молотити, не  наймитів же наймати. Плата помірна –зерном, та й за день все встигали зробити. Людей було багато на току. Сусіди сьогодні допомагали Гумі, а завтра він їм допоможе.
             Дві жінки  були біля Луки. Одна розв`язувала снопи і передавала іншій, в друга  вже подавала Луці, стоячи трохи нижче нього на драбині. Два чоловіки підносили снопи жінкам.  Ще один  забирав солому, викинуту машиною і підносив її до рівної площадки, де стояв сам  котел-паровик і був іще один чоловік, що цією соломою топив котел  і стежив за тиском пари. Дві жінки відгортали полову, яка відвіювалася з іншого боку машини. Дві жінки  набирали в мішки обмолочене зерно, а два чоловіки  забирали його до комори. Це була дуже важка, швидка і курна робота. Пилюка стояла до неба. Добре, що набігав поривами вітрець і давав  можливість хоч продихнути.
             Марта,  у садку на літній пічці, варила у великих чавунах обід  людям, а дивакувата Мар`я поралася  біля худоби.  Діти – Данько та Ванько гралися в тіні на возі, щоб не  вештатись у дорослих під ногами, не заважали. Прослала  Марта їм рядно, поставила кошик з зерном – хай пересипають, граються. У  Марти та Луки Гумів так і не народилися свої діти. За сина вони  ростили підкидька  Івана. Щоб було кому передати хазяйство, щоб було кому на старості доглянути. Менше ніж через рік, після того, як підкинули Івана, у далеких родичів  Луки, в селі Остап`ї, залишився сиротою хлопчик, ще менший від Ванька  - Данилко. Тож взяли вони собі за дитину ще й Данька.  Було Іванкові трішки більше трьох рочків, а Данькові трохи менше. Тож  Марта  розривалася, слідкуючи за дітьми, за пічкою, за Мар`єю, та за  молотьбою– бігала в льОдник, носила  людям холодного *сирівцю.
                Через деякий час Ванько несміло підійшов до Марти і щось сказав. Марта, розпашіла  від швидкої роботи, не зрозуміла  його слів і гукнула щоб  йшов гратися. Ванько постояв-постояв  та й підійшов до Луки. Лука слідкував за роботою машини, тож зайнятий був ще більше за Марту. Він не  звернув увагу на хлоп`я  і  нічого і не відповів. Ванько  ходив від одного до іншого і все смикав за поли щось кажучи, аж доки на нього не звернули увагу. Погано вимовляючи слова дитина  показувала на воза. « Данько висить! Данько висить!» - повторяв хлопчик. Всі кинулися  до воза, та було вже пізно. Данько  зачепився  хустиною, якою був запнутий  - підв`язаною навхрест  спереді,  а ззаді затягнутою у вузол, за *лЮшню і повис. Чим дужче борсався хлопчик , тим тугіше затягувався вузол і дитина задушилася. Ванько був трохи старший і якось зліз з воза, а Данько не зміг.
                Ванько знову залишився у Гумів один. Лука і Марта  добре до нього ставилися, та характер у Івана видався трудний. Він був дуже  запальний, сердитий ,  упертий, та й до роботи не беручкий. При найменшій нагоді хапав вудку і втікав по рибу  до річки  Хоролу – хоч по ту сторону гори , до Трубаїв, хоч по іншу – до Федорівки. Його Лука і вговоряв, і навчав, і лаяв, і палицею  потчував  - та все даремно. У 1923 році Іванові виповнилося 16 років і задумав Лука женити його. Всім же відомо, що жонатий чоловік  робиться розсудливішим, поважнішим, спокійнішим.  От біда  - ніхто не хотів йти за Івана.
                Був він  вище середнього росту , худий, хирлявий.  На довгобразому  обличчі видавався тонкий хижий ніс,  мав великі ,   близько і глибоко  посажені  світлоблакитні, трохи  витрішкуваті очі.  В хвилини люті очі ставали аж білі, а зіниці зовсім маленькі.  Волосся було русяве , не густе .Коли  пробилися вуса, то став їх носити все життя , аж до смерті. Хутірські дівчата вважали його дуже  не красивим.

  *лЮшня – вертикальна  перекладина  на возі, яка йде  від колеса до краю  воза-  до полудрабка.
  *сирівець - хлібной квас.
   

Продовження буде.

На русском языке рассказ помещен на сайте  проза.ру
http://www.proza.ru/2011/03/27/548

фото с интернета.