Нещільно мною складене життя
Тепер, місцями, видає помилку,
Чекаючи від мене каяття,
Та я вже втратила цю непотрібну жилку.
Я вже забула, що таке уклін,
І як молитись, так як вчили, Богу,
Я вже давненько встала з зігнутих колін,
Бо я обрала власноруч дорогу.
По ній іду сама, не знаючи жалю,
Чого боятись, як відкриті очі?
І те, що було,я десь в глибині спалю
Та попіл розкидаю серед ночі.
Я прямо,з гідністю іду,
Нарешті бачу сонце, місяць, зорі,
І те, що не знайшла, я впевнена - знайду!
На суші це буде, чи десь у морі,
Це не важливо, бо є інша суть:
Всі решта повзають, стираючи коліна,
Але вони самі собі тарують путь,
А я тепер не блазень, я- ЛЮДИНА!
21-22.01.2011г.
Я-людина!
© Copyright: Надежда Назаренко, 2011
Свидетельство о публикации №111032506757
Свидетельство о публикации №111032506757
Рецензии