І біль мине, і самота мине -
своїм коханням урятуй мене!
Я стільки літ ішов тобі навстріч
в облудлий день, у горобину ніч.
Йшов крізь терни, пустелі сиві, сніг,
ішов до тебе навіть уві сні.
І не спинявсь, а стільки було зваб...
Лиш інколи тебе тихенько звав -
піснями озивались солов'ї.
Ти ж не зважала на слова мої,
хотіла чути іншого тоді...
Спливли літа по молодій воді.
Яка безжальна в почуттях зима!
Залишилася з донькою, сама.
А я до тебе все іду, іду
на радість, а, можливо, на біду.
Одне лиш знаю: самота мине,
тебе врятую або ти - мене.
Рятунок
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111032504109
Свидетельство о публикации №111032504109
Рецензии
Вячеславе, дуже , дуже подобається, особливо горобина ніч. Гарна ніжна, мелодійна, звоблива поезія, дякую!!!
Татьяна Левицкая 26.03.2011 00:53 • Заявить о нарушении
Татьяна Левицкая 26.03.2011 00:53 • Заявить о нарушении