Червоним намистом горить горобина,
Акація листя скидає до ніг...
Біжу я додому, лечу, мов на крилах,
Ось бачу вже хату і рідний поріг.
Старенька матуся сидить біля ганку.
Невтомно працює, хоч руки тремтять.
Самотня, в зажурі, працює ще зранку.
А думи птахами у юність летять.
В дитинстві думками за обрій літала,
У мріях своїх будувала життя...
На старості жити лиш спогадом стала,
Бо спогад про юність всім гріє серця.
Бо спогад про юнiсть всiм грiе серця
© Copyright: Валентина Кателян, 2011
Свидетельство о публикации №111032409224
Свидетельство о публикации №111032409224
Рецензии
ВАЛЮ, МЕНІ ДУЖЕ СПОДОБАВСЯ ЦЕЙ ВІРШ! МАМО...НАЙДОРОЖЧА ЛЮДИНА! ВОНА ЗГАДУЄ СВОЄ ДИТИНСТВО, ЮНІСТЬ...МИ ЗГОДОМ ЗГАДУЄМО ТЕЖ САМЕ.ДЯКУЮ ВАМ ЗА ТАКИЙ ЧУДОВИЙ ВІРШ! ХАЙ ВАМ ЩАСТИТЬ!!!
Татьяна Маловичко 27.04.2011 10:09 • Заявить о нарушении
Татьяна Маловичко 27.04.2011 10:09 • Заявить о нарушении