Глибоке небо

Довгими коридорами
Тягнуться лінії буття
Від входу до виходу.
Чи може навпаки ?
Хто знає напевно,
Де він той вихід –
Спочатку, чи потім?
Повз рухаються тіні
З розмитими обличчями,
Проходячи крізь тебе,
Крізь твоє життя,
Лишаючи свій слід,
Чи просто,
Зникаючи у небутті.
Підводиш вгору очі ти
І бачиш, що немає стелі –
Є просто НЕБО
Непомірно синє
Й таке ж глибоке непомірно.
Воно завжди чатує поруч,
Куди б ти не тікав.
Чи може
Ти сам ідеш слідОм слухняно?
Немов хтось ТАМ
Щоразу смикає невидимі мотузки.
Та сутність твоя внутрішня бунтує.
Ти рвешся з усіх сил,
Навіть крізь біль -
До незалежності й свободи існування.
Й тобі вдається… Майже.
Сховатися від того неба,
Чи може все ж його сховати.
Просто заплющиш свої очі, -
І станеш вільним ти!
А потім?
Немає того коридору.
Доріг немає і доріжок.
Тобі лишається ПУСТОТА –
Така ж глибока непомірно.
Чи саме те це – що ти хочеш?
Чи все ж сумуєш за тим небом –
Безмірно синім і величним?