Той біль, що серце моє крає
Ті очі, що не бачать дивний світ
Ті сльози, що біжать і в сумі потопають
І сподівання ті, що жили стільки літ...
Все те - мара, що міцно обіймає
Шепоче у пітьми і спати не дає
Все те дурман, що душу відбирає
І істиною жорстко на шлях життя стає.
Знесилена, сумна і ні жива ні мертва
Без сподівань, надій, без страху і жалю...
Колись щаслива зірка, а зараз просто жертва
Тих почуттів земних і слів палких "люблю"
Мара й дурман
© Copyright: Нежно-Снежная, 2011
Свидетельство о публикации №111032304749
Свидетельство о публикации №111032304749
Рецензии