Вербонька. Балада

Як збиравсь козак до війська, та й казав:
«Підем, люба, підемо у тихий гай.
Будемо прощатися у тім гаю –
Посаджу для тебе зелену вербу.

Будемо прощатися у тім гаю –
Посаджу для тебе зелену вербу.


Вербонька тобі розкаже, милая,
Чи живий-здоровий ще на світі я:
Як живий – підніме віти догори,
А як мертвий – то опустить до землі.

Як живий – підніме віти догори,
А як мертвий – то опустить до землі».


Посадили біля ставу цвіт верби,
Та очам дівочим не сховать журби:
«Ти не плач, моя кохана, не журись...»
«Ти живий до мене з війська повернись».

«Ти не плач, моя кохана, не журись...»
«Ти живий до мене з війська повернись».


У боях запеклих той козак бував
І у стан козацький завжди повертав.
Та крива ворожа шабля – не сестра:
Похилилася козацька голова…

Та крива ворожа шабля – не сестра:
Похилилася козацька голова…


Защеміло серце у дівчиноньки,
Бігла у сльозах вона до вербоньки.
А козацькі очі та й закрилися –
І верба додолу похилилася…

А козацькі очі та й закрилися –
І верба додолу похилилася…


Як збиравсь козак до війська, та й казав…

*

«Стежина долі»

Слова: Ігор та Оксана Балацькі
Музика: Ігор Грей Балацький

Весна 1995-го