Чи можливо?

Оченятка маленькі янголят одиноких
Сповнені щирої віри і сумного жалю
Чи можливо дивитись в очі ті без скорботи?
В очі ті, що шукають маму милу свою.
В очі ті, що чекають і благають любові,
І обіймів ласкавих жіночих долонь
В очі ті, що співають собі колискові
В ті серця, де не згасає надії вогонь.
Чи можливо пройти повз? – серце мліє і плаче
Це ж дитя! Гарне, миле дитя!
А воно одиноке, руки, серденько, тягне
Вириваючись з страшного отого життя
І кричить тобі: - «Мамо, забери собі мене
Я любитиму так, як ніхто не любив,
Буду кращим синочком, забери мене, нене!
Бо для чого ж тоді мене світ цей створив?»
Чи можливо не чути отого дзвону серця?
Отого відчайдушного крику душі
І стискається тіло, від жалю пече перцем,
І ніколи не буде вже жити в тиші.
Оченятка маленькі виглядають з віконця
І вбачають у кожній, що мимо пройшла
Ту єдину, жадану, благану, любиму
Ту даровану Богом, ту, що знайшла…