Яким ім’ям Ви мене називаєте
пізно ввечері,
коли Господь іде тихенько з келії?
Іду на поклик Ваш
навшпиньках, обережніше,
ніж та дурненька,
що була на сповіді.
І ось сідаю біля Вас:
мене пізнаєте,
бо я у чорному (щоб не сплутали з ангелом).
І ось чатую, коли сонце вернеться,
щоб знов піти,
ні з чим у світ неприйнятих.
Дивіться, милий друже, як Вас змучила
ота дурненька зі своєю сповіддю!
Погляньте, скільки лишилося зморщинок
на вашім серці, молитвами стомленім!
Ходіть від них! Нехай вони, як можуть,
без Вас співають свої пісні-сповіді.
Нехай мовчать всі дзвони, рвуться вервечки,
конають грішники –
Вам треба відпочити!..
Вже скоро ранок.
Дзвони уціліли.
Ідуть паломники до Вашого спочинку.
Мені не місце біля Вас,
іду поволі
назад на схід,
щоб знов чекати захід…
***
© Copyright: Вероника Воровских, 2011
Свидетельство о публикации №111032008493
Свидетельство о публикации №111032008493
Рецензии