Стежина долi. Цикл

В РАЮ ЛАВАНДОВIМ

У сивих горах, які зараз сплять під снігом білим
І згадують лавандовий нектар липневий,
Зустрінемось з тобою теплим літом –
Лише на мить, що буде варта
Вічності для нас,
Кохана...


ТВОЇ ОЧІ – ПАПОРОТІ ЦВІТ. ЯС

багаттям віщим
засяє ніч купальська
у повнолуння

заб’ється серце
від папороті цвіту
благословенно

сплелись у танку юність
з коханням в парі
тону в твоїх озерцях
вінком квітковим


СПРАГА. СIДЖО

Очима п’ю святий нектар твоїх очей,
Вустами ніжними тамую спрагу серця –
З тобою ніч, як мить, і мить, як Божий день...


МАТIОЛА ТА ЛЮБИСТОК

покохав любисток
матіоли юної цвіт
і м’ята уродилась


ЛИПНЕВА НІЧ. ЯС

вгамує спрагу
краплинками туману
спекотний вітер

тремтливі зорі
збере навколо себе
серпанок-місяць

липнева ніч співає
кохання пісню
з дурманом матіоли
у мріях плину


ЧОРНО-БIЛЕ. СIДЖО

Чому ти плачеш, птахо білокрила?
Чому радієш, гайвороне чорний?..
На серці сум і сивина на скронях.


БАБИНЕ ЛІТО. ЯС

Горлиця біла
Дивиться в очі сумні
Сивого неба

Паморозь перша
На сіножаті лежить,
Росах і косах

Десь заблукав поміж хмар
Крик журавлиний,
Кличе у марево снів
Бабине літо


ЗАБУТТЯ. СIДЖО

Вже падолиста сум мені не крає серце,
І шум дощу – неначе музика душі:
В архівах осені шукаю забуття...


ВIХОЛА

Дозволь мені
Сьогодні сумувати
З тобою разом

Журбу ділити
Згадуючи літо
Швидкоплинне

Що за морями синіми
Співає зараз


НЕ СУМУЙ... СIДЖО

Не сумуй, моя люба, що вкрили сніги наше поле.
Не сумуй, моя леле, що сивими стали чорнії коси.

Не сумуй, що вже роси не падають на сіножаті,
Що так мало лишилось у нас світло-зоряних ранків.

Забуяє весна, заспіваємо ми лебединую пісню –
Повернемось туди, де немає ні кривди, ні болю.


Я кохаю тебе, моя білокрила лебідко!


НАША ПIСНЯ

Тільки пісня
Нам поверне знов
Нашу юність і любов.

(Тарас Петриненко)

*
– Ти чуєш пісню?
Це моє серце кличе
Тебе додому…

– Стежина долі
Терниста і сумна…
Я повертаюсь, леле!


КРИЛА МРІЇ. ЯС

час плине швидко...
десь між далеких сузірь
доля чекає

спомином ставши,
літо святе догорить –
квітка зів’яне

крила з літами зростуть
сивої мрії –
птахом у вирій злечу
літо шукати


Я МОЖУ ВТРАТИТИ УСЕ

Я можу втратити у цім житті усе –
Лише б не втратить віру в себе,
В кохання чисте, в мрію і у Небо –
Хоча... я можу втратити усе...

*

«Стежина долi»  (2008 – 2011)

Колаж: Ігор Грей. «Забуття. Сiджо»