Спиш Тарасе ч3 або украiнська правда нашого буття

Спи  Тарасе  ч.2
………………………………

Як  же  можна,  щось  зробити?
Якщо  душу  не  вложити.
Та  для  нас  це  не  біда:   
“Раз...”  -  і  куплена  душа.
Отака  тепер  наука,
Заплатив,  для  всіх  поука.
Що  робити,    що  писати,
І  що  сіяти,    що  жати.
Вже  давно  змінили  ми  -
Свою  душу  в  папірці.

Був    твій  час  рабом  у  пана.
Ну  а  зараз,  це  омана.
В  брехню,  папірці  зведуть,
Твою  працю  й  твою  суть.
Бо  без  них,  ти  не  людина,
І  не  та  у  тебе  сила.
Що  зробив  -  задекларуй,
Якщо  вкрав,  тоді  шикуй.
Та  й  і  з  ними  суть  одна:
Ротів  з  «надцять»  на  коня,
З  п’ятдесят  на  одні  руки,
Що  стомилися  від  муки.
Вже  не  хочуть  сіять,  жати  -
Бо  усе  те  тре  віддати.
А  щоб  в  полі  працювати,
Тре  й  себе  в  заставу  дати.

Ось  така  сьогодні  правда,
Бо  у  нас  країна  справна.   
Права  маєш  на  усе,
Та  отримуєш  не  все.
Що  заплатиш,  те  й  мать  будеш.
Що  купив  -  того  й  набудеш.
Совість,  волю  тре  зміняти,
Душу  дияволу  продати,
Щоби  жить  в  законі  «статно»,
І  поважно,  і  «опрятно».

Не  всі  зроблять  це  отак,
Бо  не  розум  треба  мати.
А  лиш  підлість  та  натхнення,
Запродать  наше  смирення.
Зрадить  долю  всіх  одну,
Купить  власну  –  золоту,
Весь  народ  продати    в  рабство,
В  цьому  й  є  наше  нахабство.

Тих,  хто  руки  простягає,
До  того,  чого  не  має.
Права,  навіть  подумки,
Бажать  брата  віслюки.
А  не  те,  щоб  його  волю,
Його  хату,  його  долю,
Його  землю,  ще  й  дружину,
Сина,  доньку,  матір,  милу.
Його  все,  що  мав  від  Бога.
Щоби  все  оце  зміняти,
Щось  купить,  а  щось  продати.
«Інтегруєм»    Його  славу,
І  народ,  а  з  ним  й  державу
В  рабство  нове,  золоте  -
Бо  домовлено  все  це…

Взяті  гроші  відкупні,
Квитки  продані  усі.
Змастять  салом  твого  рота,
“Оп  –  ля”  -  і  пішла  робота
В  цирку  крутиться  усе.
Хто  ж  що  має?
В  цьому  й  все...

А  хто  волі  знову    схоче?
У  труну  таких  охочих.
Вже  для  них  могил  нарили,
На  твоїй  Вкраїні  милій.

Спи  Тарасе...
Бо  ж  ніяк,  не  зрозумієм, 
Що  дарована  нам  сила:
І  поля,  ліси  й  луги,
Все,  що  бачим  навкруги.
Не  купляти,  продавати  -
Вдячність  мати  й  працювати,
За  дарунок  і  життя,
Ним  пізнали  ми  Отця!
Не  за  гроші  та  багатства,
Набувати  свого  щастя.
«Благість»    ту  набути  зможе,
Хто  встояти  лиш  спроможне.
Перед  златом  лицемір‘я, 
Губ  лукавих  лабузиння,
І  звабливих  втіх  окови,
Що  закули  життя  знову.
Його  розум,  його  волю,
Всього  нашого  народу.
Його  вправно,  повернули,
Повели  й  самі  забули,
Що  лиш  совість,  не  бідкання,
Не  слова,  а  покаяння  -
Можуть  правду  говорити,
Тим  хто  стукає,  відкрити.
Путь  спасіння  до  одної
В  Бога  «благості»  святої.
Долю  в  істині  пізнати,
Лиш  в  любові  віру  мати.

“Казки,  казки”  -  каже  «нечисть»  -
“Де  тут  сяйво,  де  безпечність,
Лише  сила,  гроші  й  слава,
Ось  «великая»  держава.
Не  важливо,  що  земля
І  твоя,  і  не  твоя.
Ти  господар,  і  став  лоба,
Вдячним  будь  до  свого  гроба.
Що  багатством  наділили.
А  із  ним  усіх  й  лишили:
Щастя,  долі,  правди,  віри,
І  для  всіх  нас,  України.
Не  по  зросту  та  гектарам,
Гаманцям  або  ж  лукавим,
Побрехенькам  та  посадам.
Розтягти  б  все  більш  по  хАтам,
Всі  чомусь  скоріш  хотять,
Всім  народом  панством  стать.
Та  не  відають  вони,
Карти  кроплені  в  руці.
Паном  сяде  грати  в  них,
Встане  проданим  на  сміх.
Бо  один  лиш  пан  у  світі,
А  мерзотники  у  свиті.
Очі  всіх  вогнем  горять:
«Взять»,  змінять  і  «  обікрать»,
«Чесно»    виграти  престол  -
Бо  та  гра,  для  них  закон.
Хто  ж  не  хоче  стати  паном,
Знайдуть  ще  якусь  оману
Щоб  не  рушити  закон,
Бо  запроданий  “мамон” 
Від  чужого  забирати,
Власне  царство  набувати.
Що  ж  іще  тут  вимагати,
В  Бога  ще  чого  благати?..

Отакі  Тарасе  справи...
Де  є  правда?    Де  омани?
Так  затхнуло  й  затягнуло,
Що  живе  усе  поснуло.
Чи  то  день,  чи  ніч,  хто  знає?
Знає  той,  хто  всіх  карає.
Роздають  Господні  перла,
Продають  земЛю  і  зерна.
Хто  заплатить,  тим  співають.
Хто  пруткіший  -  набуває.
А  хто  ні.  То  так  і  сяк,
Дав,  забрав.  Для  них  «пустяк»
Бож  не  знають  чого  хочуть,
Чого  їхні  ноги  носять.
Тай  «хатинка»  з  краю  мила.
Отака  тепер  Вкраїна.

Перебуваючи  в  роздумах  про  наше  хохляцьке  буття  та  продовжуючи    цикл  до  «Спи  Тарасе…  як  частина  3».    Зріючи  Істину  про  себе,  знайдемо  долю  свою…   

P/S  :    Ненька  рідна,  наша  мати
Що  ми  маємо  казати
Що  ж  ми  маємо  робити,
Щоб  тобі  жилось  у  світі
З  нами  -  дітьми,  як  в  Раю...

Що  ж  робити,  що  ж  творити?..
Може  взяти  й  утопитись?..
Ні  ж  бо  браття,  не  глуміться
Стережіться  й  бережіться!
Дай  всім  Боже!..
Тої  сили,  щоб  закидати  в  могили,
Те  свавілля  та  гидоти,
Українців  всіх  пороки...

p/s  |p/s:

Ну  а  ті  «  завзяті  трударі»,
Що  в  тобі  умножають 
Лиш  статки  свої.
Нехай  забирають  монатки  свої,
Та  їдуть  геть  в  чужі  краї.
Бо  тут  залишаться  лиш  ті,
У  кого  руки  від  душі…
Турботу  до  землі  плекати
А    не  виносити  лиш  с  хати...