Дерево роду. 3. Мотря

Дерево роду. Оповідання про рід.

МОТРЯ.
        Тінь. Фігура. Жінка. Моря. Її  ім`я Мотря.  Років до тридцяти, непоказна, втомлена жінка. Коли  з хати повискакували чоловіки, коли побачили дитину, то були так вражені, що й не стали роззиратися довкола . Та коли б і пошукали, то вряд  чи знайшли  б серед вишневого  листя та гілок принишклу жінку.  Коли дитину забрали в хату, коли роздивилися  й набалакалися вдосталь , коли вже далеко за північ розійшлися по своїх хуторах,  злізла закоцюбла  жінка з вишні…
         Зараз Мотря йшла степом. Йшла не розбираючи дороги, напрямець,  через посіви та городи. Дуже рівно випроставшись, високо  тримаючи голову,втупивши очі кудись вдалечінь – чи на небо , чи на вершок далекого дерева,  та напевно ні те ні те. Напевно вона й не бачила нічого  навколо і не чула. Йшла як сновида. А в голові гупало: « Позбудься дитини, підкинь! Позбудься дитини!». Ось і позбулась.  Ось і підкинула . Вона не плакала. Всі сльози  закінчились. За ці три місяці, відколи її коханий Андрій сказав такі жахливі  слова, вона виплакала всі сльози…
       Кохали Мотрю Андрій та Пилип. Мотря ж кохала Андрія.  Андрій був красень, хоч і бідний,а Пилип був поганий, але багатший за  Мотриних батьків. Тож  віддали її за Пилипа.  Не любий, та й не  осоружний.  Раз так судилося, то Мотря й змирилася .Так якось виходило, що довго не могла виносити Мотря дитинку. Пройшло кілька років.. .  Пилип давно звів собі свою хату, відділившись від  своїх батьків , а  у Мотрі батьки померли.  Андрій же все ходив у парубках ,та так іноді позирав на Мотрю, що вона аж  здригалась. Не пройшло у Андрія , не пройшло…
        Та ось нарешті Мотря завагітніла. Пилип її всіляко оберігав, та сам не вберігся.. Навесні  провалився  в ставку під лід, застудився , захворів та й помер на Паску. Мотря стала жити одна.  А на Трійцю народила хлопчика. Хлопчик  вдався у Пилипа. Дуже схожий.  Десь через пів року до  Мотрі  прийшов Андрій, та й завів таку мову, хоче мовляв оженитися на ній. В прийми пристати. Звісно ж Моря згодилася, але  через рік після смерті чоловіка. Через жалобу. Андрій був такий лагідний та палкий,що Моря  й не зчулася  як став він вчащати до неї  майже щоночі. Ось і весна наближалася, скоро рік як не стало Пилипа. Можна знову взяти шлюб. Все б добре, та  помітила Мортя ,що  дитина  злить і дратує її коханого.  Коли ж прямо спитала Андрія про це, то той і заперечувати не став.
     -Як гляну на нього, то бачу Пилипа перед собою ! Як живого! Вилитий Пилип! Не зможу я  звикнути, змиритися  з цим. Позбудься дитини! Підкинь! Тоді я візьму тебе , одружусь.»-   як довбнею по голові  падали на Мотрю його  моторшні слова.  Ось і виплакалися Мотрині сльози за ці  три місяці, поки вона металася не зважуючись на якесь рішення, поки прийняла це важке рішення, поки обережно випитала у людей де живуть багаті бездітні хуторяни, подалі від свого села, поки врешті зважилася підкинути сина…
      « Позбудься! Підкинь!Позбудься !Підкинь!» - в такт крокам стугоніло в її глові.  Ось і позбулась. Ось і підкинула…


Продовження буде….


На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза. ру.
http://www.proza.ru/2011/03/15/584