Герань червона в горщиках горить...
як горицвіт весною в горах Криму...
І хто його туди заніс? Коли?
Ще з Мижіріччя?
В дарунок від Адона?
А як я опинився тут? В оцьому Місті,
де будинки білі?
Де вулички вузькі, затишні, мирні.
Де час спиняється перепочить, як сонце над екватором в зеніті.
А може для роботи?
Як той пташок колібрі, що зупиняється в повітрі аби напитися нектару...
Мене ніхто тут не питає: "хто ти?".
Ніхто не зирить скоса, з-за плеча
чи п'ю тут каву даром чи за гроші...
Це справжня насолода бути вільним в краю, де воля, як повітря свіже.
Місцеві того вже давно не помічають.
Людина швидко до краси звикає, до комфорту, ладу та посмішок привітних.
Це нас, прибульців, тут п'янить як того Пляйшнера у Берні у перші дні.
Тут головне помилку не зробити...
Бо капсула з отрутою завжди у комірець зашита...
І Тінь, що зліва назирці бреде...
Герань i Тiнь
© Copyright: Валео Лученко, 2011
Свидетельство о публикации №111031404448
Свидетельство о публикации №111031404448
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.