Обвінчай вітер з моєю тугою
срібний дзвін церков простели стежкою
нас сьогодні нема,най весь світ під напругою
най весь світ розчиняється в небі-безмежності.
Моя доля співа соловейкові арії,
твоя доля бринить журавлиною піснею,
тільки ти,хоч володар над грозами-хмарами,
та боїшся прийняти даровану істину.
Ти сидиш коло ватри з дідами-мольфарами
і крізь жар полиновий керуєш сузір'ями,
в миті суму, блукаючи горами-хмарами,
засіваєш шляхи сон-травою,повір'ями...
Тільки холод зірок ти не можеш послабіити
навіть тою своєю чарівною силою,
і безодні світів-як не знайдеш ти ради їм
стануть раптом для тебе землею могильною.
ПрИйми крила мої на стерні та опівночі
відчини шлях-свічадо ти перснем гаптованим...
Най тебе не торкнуться більш вІтри із півночі...
Я наснюся тобі...обіцяю. Раптово.
Характерник
© Copyright: Людмила Трояновская, 2011
Свидетельство о публикации №111031303224
Свидетельство о публикации №111031303224
Рецензии