Стоп-кадр

Мольберт старий неначе світ,
                та біле полотно.
Зима, замерзлий олівець –
                застиглий кадр з кіно.

Будинки, ті що сплять завжди,
                хоч там панує секс.
Відтінки з білого навкруг,
                а пагорб - наче кекс.

Сніг - наче пудра на язик,
                виблискує в бурульках лід.
В Лапландію поїхав, зник -
                морозний чудо-дід.

Нам дочекати б до весни,
                до кольорових почуттів.
Зігрітись, в теплих променях краси,
              знов закохатись ,так як у котів.

Багато хто з нас в зиму втік –
              знов білим, чистим бути захотів…
Як не вибілюй снігом душу, … в тім
            проступить бруд, а гріх і поготів.

Мольберт старий, неначе я -
                у скронях сніжна сивина.
Що малювать на полотні –
                підкаже нам зима!   

Поет ХХ сторіччя.   12 03 2011

навіяно віршем «Художница зима» від авт.Золото листвы