Жила волошкою в стернi

 Я задихаюсь в пустоті, яка навколо.
 Стою, і ніби хтось навкруг накреслив коло.

 І та невидима стіна висока дуже,
 А люди мимо ходять всі якісь байдужі.

 Я голосно до них кричу, та їм не чути.
 Пригадую колишній біль, щоб не забути.

 Хотіла знищити його, та не зуміла,
 В своєму серці пронесла, та й посивіла.

 Приниження, гірких образ було доволі.
 Жила волошкою в стерні, билинка в полі.

 Дощі мочили і не раз знущався вітер,
 Тому й не дивно, що тепер так мало квітів.

 Стіна оточує мене, лиш небо синє.
 "О, дорогий Ісусе мій! - кричу я нині.  -

 Чому вготована мені зі смутком доля?"
 Сказав Ісус:" Моїх щедрот тобі доволі!"


Для иллюстрации использовано фото Sergei Khariton "Василек"
http://photoclub.by/work.php?id_photo=145085


Перевод на русский В. Куприн

Я задыхаюсь в пустоте сухой и кружной.
Как будто бесы очертили её дружно.
Стена невидима и высока прилично.
Проходят люди мимо безразлично.

Я в голос им кричу, стеною скрыта.
Боль в памяти моя, и не забыта.
Изгнать её из сердца не сумела,
Боль эту пронесла, аж поседела.

Обид  и унижений было вволю.
В стерне жила я васильком, былинкой в поле.
Дожди мочили, буйный издевался ветер,
И оттого бутон мой малоцветен.

Стена стоит. И лишь в небесной сини
"О, дорогой Иисус! - кричу я и поныне, -
Зачем я вяну, на душе так больно?»
Иисус сказал: "Моих щедрот тебе довольно!"