Сватовство запорожца. За Михалом Чайковским

Сватання запорожця.

  За мотивами оповідання письменника Михала Станіславовича Чайковского
  "Сватання запорожця".(Із збірки "Повісті козацькі" (Париж-1837 рік , французька мова.)

Ой,- де ж Ти лицарю забарився!?
Славний запорожець - козаче,
Ти тільки до милої посватався,-
А , гарна дівчина плаче!

Засватав козак Марусю,-
Батькам її в ноги вклонився,
Обіцяв багато щастя на возі-
Та з сотником, у похід зібрався.

Маруся в дорогу відряджала,-
На людях:обіймала й цілувала,
Щоб ні шабля,ні куля небрала-
З ворожкою, на свята, замовляла.

Частенько бігала на високу гору,-
Де з запорожцем зустрічалась,
Вдивлялась пильно в зелене море-
Всіх питала:"Чи хлопці не вертались?"

Вірно й чесно лицаря-запорожця
Два рочки Марусенька чекала,
Дівчина заплітаючи чорняве волосся-
Сумних пісань на горі співала.

Летять гуси,а вона питає:
"Чи не вертаються козаки- запорожці?!"
А, вони лишень крилами махають,
Що не зустрічали, не довелося.

Лебедята летіли білим клином,-
Вона й них з надією промовляє:
"Мій козак живий,чи загинув?!"-
Мотають головами й клин відлітає.

Та ось присіло чорне вороння,
Біля дівчини заплпканої близько,
Згодом дізналась вся Кодня:
Непрохану,страшну звістку.

Стоїть Маруся, біля возу:
Не вдова, не дружина, не дівка,
За що, караєш мене, Боже!-
Плаче та голосить, біля нього гірко.

Як ховали запорожця,на горі високій,-
Де освідчився в коханні,Марусі кароокій,
Не витримала горя,втратила сили та спокій,
Поховали чесну дівчину,в могилі глибокій.

Легенду зберегли,про  вірне кохання
По горі й досі ходить, часточка любові,
Молодь ходить по кручі, до самого світання
Живе сватання запорожця: в спогадах і слові!

Илюстрація: картина  житомирянина ,Пилипа Захарчука 70 - ті роки 19-го століття..Фото О.С.Найдьон.