Веточка Вишни поэтические переводы

Поэтические переводы
Веточка Вишни с украинского.
18.02.11.


А вітер ніжно щось шептав,
І пестив лагідно волосся...
Як жаль того, що не збулося,
Що новий день печаллю став.

Жаль, що безжально так зірвав
Весняну першу ніжну квітку...
А в небесах кричить лебідка -
Душі чиєїсь білий птах.

***
А ветер нежно прошептал,
Лаская волосы-колосья:
"Как жаль того, что не сбылося,
А новый день печалью стал.

Жаль, что безжалостно сорвал
Весны нежнейший цветик первый".
Из поднебесья лебедь белый
Протяжно-жалобно взывал.


Загадка
Веточка Вишни
 Я  п"ю  волю  і не  нап"юся,
  Я  злітаю  у  мріях  в небо!
  Мені   гірко,  а  я  сміюся,
  Поруч ось, й водночас далеко.

  Не  шукаю  і  не  гублюся,
  Не страждаю, лиш свічкою  тану.
  Більш в твоєму житті не з"явлюся...
----------------------

  До  побачення, мій  коханий!


Пью свободу не напьсь
И взлетаю в мыслях в небо.
Горько мне, но я смеюсь:
Был ты рядом, словно не был!

Не ищу, не обретаю,
И не стражду - свечкой таю.
Твоей жизни пройду мимо,
До свиданья, мой любимый!




Червонi корали
Веточка Вишни
Хай буде -як буде.
І ти хай осудиш.
Було - та й забрала вода.

А сонце  сміється,
А річечка в"ється,
Шепоче  вітрець :Не біда!"

Я - в сукні ошатній,
Сьогодні - брунатній,
Я косу свою розпущу.

Намисто-корали
Мені дарував ти -
На щастя, а чи на біду...

Я їх одягаю,
Я пісню співаю
Щаслива - бо вільна, мов птах!


У ріках прозорих,
В дубах сивочолих,
А ще - в своїх  тихих віршах.

-------------------

Червоні корали
Мені дарував ти...



***
Пусть будет, как будет,
Пусть кто-то осудит,
Что было, то смыла вода.

А солнце смеется,
А реченька вьется,
А ветер шепнет: Не беда!

Я платье достала,
Нарядная  в алом.
Я косу свою расплету.

В подарок кораллы,
Над бархатом алым
На счастье или на беду?
Я их одеваю.
смеюсь, напеваю,
Дух вольною пташкой порхай!

Над речкой лучистой
В дубах серебристых,
Еще в моих тихих стихах.

Вот связка кораллов
Подарок твой алый!
И искорки счастья в глазах!





Сни
Веточка Вишни
Краплі дощику у вікно...
"Ну, чого вам",- спитаю тихо-
Спать пора уже всім давно,
Ніч он, чуєте, снами диха...

Снами   лагідно   огорта,
Обдаровує  кожну  оселю :
Кому в кольорі - дивина,-
Бо такі красиві й веселі!

Кому крила дарує - літай!
Лиш на ранок вертай додому,
Кому ніжних квітів розмай
І травневі ластівки грому...

Кому - чорно-білі, сумні,
А кому,-то й зовсім нічого...
--------------
Засинаю  в  своїй  весні,
В снах лечу кудись в невідоме...

***
Краплет дождик, стучит в окно.
Ну чего тебе? Он не слышит.
Спать пора уже всем давно,
Ночи воздух весь снами дышит.

Снами легкими, как парчой,
Словно пухом меня укутай!
Ты подаришь каждому свой,
Аромат, колорит и удаль.

Кому крылья даешь - лети!
Только утром я жду вас дома!
Кому нежных цветов лепестки
И раскаты первые грома!

Засыпаю в своей весне,
В снах летаю, куда не знаю.
Если милый присниться мне,
Среди дня я его узнаю.




Бiлi конi
Веточка Вишни
Ніч  тиха...мовчазна...прозора...
На гілці  місяць ген  повис.
Мороз  окреслив  срібне  коло.
Спить річка, спить самотній ліс...

А  на   галявині,   на   волі,
На   білім  і  пухкім  снігу -
Пасуться   білі    диво-коні -
З   моєї   Казки...наяву...


Чудо-кони
Ночь тиха, прозрачно-молчалива...
На ветке месяц золотой повис.
Мороз. Окрест все в серебре, игрива
Спит речка, спит печально лес...

И тишина царицею исконной,
На белом, словно пух снегу...
Пасутся голубые чудо-кони
На сказочном и сонном берегу...





Мелодiя кохання
Веточка Вишни
  Чаклує ніч, красуня ніч над нами,
  В її полоні - двоє люблячих сердець.
  Нас обсипають квіти  пелюстками,
  А  небо вже дарує  зоряний вінець...

  В долонях Долі - трепетне кохання,
  А   я - в полоні   ніжних  рук  твоїх.
  Летить у  Всесвіт  музика-зізнання,
  Безтямна  і  святіша   всіх  святих!


Мелодия Любви

Прекрасна ночь чарует нас цветами.
В ее плену стук любящих сердец.
Нас осыпая нежно лепестками,
Дарует небо каждому венец.

В судьбы ладонях сердца трепетание.
И я в плену рук, нежных молодых.
Летит в пространство музыка-признанье,
Безумная - святее всех святых.

***
Сльози-роси в очах волошкових,
 Ніжне серце озветься красі,
 Загублюсь у світанках шовкових
 З янголятком на правім плечі.

 Загублюся, зіллюся з цим раєм,
 В себе все до краплинки вберу,
 І правічну мелодію краю
 Серцем чистим не раз повторю...


***
Слезы-росы в очах васильковых
Нежно сердце к красотам влечет,
Потеряюсь в рассветах шелковых,
С ангелочком на правом плече.

Потеряюсь, сольюсь с этим раем,
Все до капельки в сердце вберу,
По привычке мелодию края
Чистым сердцем не раз повторю.


***

а ми пили ту ніч по краплі...танув віск.
 і шовком час до ніг спадав безсило...
 мій  милий,  я  тоді  тебе  любила
 та ранок вже розлуку в жменьці ніс...

 вокзал...перон...конвалії  сумні
 голівки  в  горі  опустили  білі
 як  я тебе  тоді прохала,  милий,
 лишитись назавжди в  моїй  весні!

 розпачливий  гудок  зойком  душі
 вночі озветься сполохом незрячим
 і ти  іще не раз в мені заплачеш
 по тій весні...
 по тій весні...


***
Мы пили ночь по капле...капал воск.
И шелком миг бессильно ниспадал...
Мой милый, я любила, видит Бог,
Но час рассветный нам разлуку дал.

Вокзал...перрон...бледны мы и печальны,
Как ландыши, головки опустили,
И пробил час тревожный и прощальный,
Мы навсегда друг друга отпустили.

Сигнал гудка, пронзительный во мне,
В ночи зажегся всполохом незрячим,
И мы еще не раз с тобой заплачем
О той весне...о той родной весне....




***
Милий соколе мій , що ж ти серденько краєш віршами?
 Тихим смутком спадає на плечі холодний туман...
 І летить твоя пісня над сонним селом, над садами,
 Наче зранена птиця крізь морок років і обман.
 Вранці сонце  зійде,  вип’є  слізки-росу   чорнобривців,
 зацілує  проміннячком   ніжні  примхливі уста.
 Будь у    вірної  долі  між вибраних  самим   щасливим!
 Хай  кохання  -  завжди  до тієї,  що    жде,  поверта’…
 Щоб промінились  очі її,   ніби    стиглії   вишні,
 а   сп’янілий   від щастя  в саду  соловей не вгавав.
 Попрошу   я  за тебе  у   щирій молитві    найвищій,
 щоб  тебе  від  напасті  і бід  ангел твій  зберігав.


***
Милый сокол ты мой, что сердечко исходит стихами?
Тихой грустью на плечи спадает холодный туман...
И летит твоя песня над сонным селом, над лугами,
Рвется раненной птицей, сквозь мрак роковой и обман.

Утром солнце взойдет, выпьет слезы росы терпеливо,
Поцелует лучом с нежностью молодые уста.
Будь же верен судьбе, среди избранных самым счастливым,
Храни чистой любовь, чтоб к тебе возвращалась всегда.

Чтобы очи искрились мои, словно спелые вишни,
Опьяненный от счастья в саду соловей не смолкал.
Попрошу за тебя я в молитве, услышит Всевышний,
Чтобы Ангел Господень тебя от напастей и бед сберегал.