З кам'яної столиці
до рідного краю
стільки подумки йшов,
та не йшов,
а летів!
Там йому перебендя
на кобзі заграє,
там себе малим стріне
в чужім полотні.
Онде мазанка їхня,
пахуча левада.
Вийшли мальви назустріч,
а мами - нема...
Познімала брилі
босонога громада,
і не літо надворі,
а люта зима.
Давить груди хвороба -
дожити б до ранку...
Не Лукера-
Вкраїна подасть рушники!
Він підводиться кволо,
вдяга вишиванку.
Він ще піде.
Він прийде
в грядущі віки!
9 березня 1861 року
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111030905229
Свидетельство о публикации №111030905229
Рецензии