Il n exist pas

Він  не  існує.  Взагалі.
Лише  в  її  думках,  бажаннях...
Якби  він  знав,  яке  кохання   
До  нього  привело  її...

Вона,  неначе  квітка  в  полі,
Сам  Бог  хранить  її  вуста.
Та  за  наказом  злої  долі,
Вона  в  середині  -  пуста,

Бо  він  -  то  дощ  несамовитий,
Що  крає  серце  кожну  ніч.
Вона  ж  бо  з  ним  уже  не  зможе
Зостатись  вдвоє,  віч  -  на  -  віч...

Бо  він  -  то  вітер  неспійманний.
Женеться  світом  навпростець.
Вона  ж  бо  смертна.  Просто  смертна!
Його  ж  не  скоро  ще  кінець.

Йому  ще  жити.  Довго  так!
Він  змалку  у  полях  гуляє...
Вона  ж  бо  досі  ще  не  знає,
Що  він  живе  лише  в  думках...

Що  ж  буде,  коли  правда  стане,
Коли  дізнається  вона?
Під  дощ  і  вітерець  духмяний
Вона  ходитиме  сумна,

Підводитиме  карі  очі,
Вдивлятись  буде  у  хмарки,
А  у  полоні  злої  ночі,
Там,  рахуватиме  зірки...

Навіщо  ж  доля  викликає
Оті  ридання  і  жалі?!
Вона  ж  бо  досі  ще  не  знає...
Він  не  існує.  Взагалі.