Кожен ранок як пекло. Дзвін будильника - наче сурма -
гомонить нам про те, що пора повертатись із раю.
Ось ти - поруч лежиш, я в обіймах палких завмираю...
І, піднявши повіки, знаю - прокидаюсь уже сама.
Я світанки ненавиджу. І крізь жалюзі - сонячні зливи,
що Тебе [на добу] забирають, поветраючи лиш на плач.
Поцілунки у довгі вії. Ніжні плечі. Прошу, пробач -
коли ти - у моєму сні, я стаю невимовно щаслива.
І начхати, що це ненадовго. На мить доторкнутись до рук
твоїх, таких рідних і сильних, що розтануть в фіналі ночі.
Ось і все. Вже заключні титри. Я Тебе відпускати не хочу,
але мушу, хороший мій... [Звук будильника - ультразвук.]
Прокидаюсь. І поруч - пусто. Кулаками об стіни б'юсь...
Розкажи мені, милий, чуєш - а от я тобі, я тобі снюсь?
прокидаюсь сама
© Copyright: Мария Болюх, 2011
Свидетельство о публикации №111030805042
Свидетельство о публикации №111030805042
Рецензии