В О В К И /сатира/
Кого там, у Юрбі,
Знедолених, Слабких,
Нам розірвати на куски,
Собі схопити, не малі, а,
Величесенькі шматки...
Хилих, затоптати,
Себе так вихваляти,
Що тільки я, та тільки
Я –Геніальна фігура,
А ти, та, що там ти,
Сиди і в дві дірки сопи.
Бо ми вовки, а ти,
Не лізь нікуди, бо це ми -
Розітремо та зацькуємо,
Ноги витремо, та на смітник...
Бо це було завжди.
Від зграї не втекти,
Вона не тільки дожене,
А закусає та розтопче,
Бо виходу у них немає,
Інстинкт збереження тут грає.
Або ти, або тебе, з*їсть зграя,
Закусає, розірве та розкидає...
Біжи, бо виходу не має.
“До чого тут інтелігенція гнила” -
Бо ми ж вовки, скажені пси,
Як не з’їмо, то заженемо у кутки.
Вовки
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №111030803727
Свидетельство о публикации №111030803727
Рецензии