Блакитний Телефон

Як у дитинстві – блакитний  телефон і біла кнопочка:
натиснув задзвенить. «Алло, алло це ти?».
О як ми говорили!
У тебе був точнісінько такий!!!
І що нам скаже Юнґ про синхронізм і конгруентність збігів?
І скільки часу ми тоді наговорили...
Той трафік марно вкласти у розумні рамці.
А потім я пішов до  школи і в ранці твій портрет носив.
У повний колір.
Чорно-білий  прототип через п’ятнадцять літ знайшовся у твоїм альбомі.

І знову потекли розмови… Як довго я не говорив з тобою!
Як довго ти зі мною не мовчала!
Як неймовірно в переплетінні доль, часів тебе знайти чи бути знайденим тобою.
Не можна знати таємницю до кінця.
Як звідати куди дорогу ми проклали.
Та й чи важливо?

В моїй кімнаті двоє вікон: одне на Північ – там, де ти була, де Київ,
а інше, де сідає Сонце.
В обидва я дивитися любив. В одному Рось і луки.
У іншім яблуня і пагорби сливові.
EX ORIENTE LUX!  Любив я Гаутаму, Лао Цзи, Конфуція та дзен,
але моє вікно дивилося на Захід.
І зараз я туди дивлюсь.
І кожен вечір – особливий.
Незмінна є Зоря, незмінна гра у синє і блакитне.
На синім фоні – золотогривий лев.
А на блакитнім телефоні – біла кнопка.
Натиснеш, задзвенить… «Алло, алло, ти чуєш?»…

Цей трафік розумом не осягнути…