Віршую сьогодні, і завтра – приходить.
Мабуть, вже не модно, не гучно й не сильно…
Мене так суцільно це з розуму зводить,
Що хочеться вщент розтрощити мобільний:
За гру у мовчанку і фрази крізь сльози,
Вірші до світанку і страчений розум.
За те, що є віра, але – більш нічого.
Є час, а от міри немає ні в кого…
Віршую сьогодні, а завтра – вже тут.
Я є, і я згоден на голку і джгут.
Ін’єкцію правди знов в мозок введу
Й залишусь: на радість або на біду.
Завтра
© Copyright: Роман Дука, 2011
Свидетельство о публикации №111030700657
Свидетельство о публикации №111030700657
Рецензии
