Дерево роду. 2. Iван

ДЕРЕВО РОДУ. Оповідання про рід.   
ІВАН
   У   Гумів  - посиденьки.  У  Луки і Марти.   Лука ,молодий чоловік десь біля 25 років ,високий , жилавий , зважений у рухах і словах. Марта ж ,дуже жвава,  низенька, кругленька молодичка  з повною пазухою жіночих принад. Хоч  і день  буденний – середа, а  випало свято - Петра й Павла, кінець посту, тож зібралися у Луки й Марти сусіди.
        Далеко розкидані по степу хутори, а  все ж  сусіди. Найближчі ,через стежку , Кашавори- Явдоха та Іван.  Трохи  далі, через балку і поле - молодята Семен і Софія Комисарі. Ці тільки в цьому році побралися, купили собі хутір тут, та й прийшли  познайомитися  поближче. Ворожби – Явдоха та Сергій і найстарший в компаніїї  Хома Григорович.  Було йому  десь 50 років.  Він жив найдалі.   Біля Чарткової долини. 
       Сусіди позносили що хто мав , а моторна Марта наварила вареників з ранніми вишнями.  Посиділи , випили трохи наливки Комисарячої з терну , побалакали про се про те. 
        Софія, наймолодша молодиця, їй лише минуло 17 років ,  поважно розказувала про мандрівку на ярмарок в Біняківку ( ця  поїздка була першою в її житті ). Вони з Семеном ( а йому 19 років) купували всякий «реманент» для нового господарства.
        Хома Григорович  розповів про циган, які йшли  табором по Чартковій долині  і стали в  її вершині , біля  криниці. Він ходив до них, водив свого сивого жеребця , щоб підкували. Добра робота! Коли табір наступного дня рушив в дорогу, біля криниці залишилася молода циганка з немовлям.  Покинули її цигани! Хомина жінка пішла до неї, понесла   пиріжків , пляшку молока  та троє яєць. Циганка взяла їжу, дякувала і плакала, але нічого про себе не розказала. Потім довго і пильно дивилася в степ, на хутори . Хомина жінка скільки не озиралась навкруг, але нічого незвичайного не побачила. « Та куди ти дивишся і що там?  - нетерпляче питала вона – Що ти бачиш?
    -Та нічого не бачу, - відповіла циганка -зовсім нічого, тільки дерева посажені рівно туди й сюди. Вона махнула рукою.
   - Ох, ти видно не така як треба,- забідкалась Хомина жінка, - як так нічого не бачиш, а хутори? Ось наш, зовсім близько і дерев немає ніяких в ту сторону… Циганка не відповіла.Потім  встала і повільно пішла  долиною в протилежному напрямку тому, яким рушив її табір…
       Жінки  балакали про се про те. Явдоха Ворожбиха все  вихваляла  свого Гришу, дворічного первістка- який він розумний, та гарний, поки  Явдоха Кашаворка не перебила її  і  шурхонула   ногою під лавою , вказавши  поглядом на похнюплену   Марту.  (У Марти та Луки не було дітей, хоч і жили вони  вже років з вісім тут, на хуторах.)
«Чи ви чули, що до Криндачів  у той четвер  підкопувалися?» - перевела розмову в інше русло Явдоха. Криндачі були багаті хуторяни, жили  туди далі до  Фидорянського шляху , в долині . У них був млин-вітряк і ставок свій, дерева  для будівництва  росло  багато всякого . Крадіїї  підкопалися під хатою в комору і витягли  поставець  меду,клунок сала , чоботи і ще щось там , та  прокинулися Криндачі  і погналися за ними. Тож довелося  мед і сало кинути, а чоботи забрали.Компанія  обсудила і цю тему.Розмова потороху стихала, вже місяць зійшов і час збиратись додому.
       На печі лежала Мар`я. Вона була рідна сестра Луки. Щось з нею було не те. Народилася вона з шістьма  пальцями на руках і знахарка зразу сказала, що не буде діла з цієї дитини. Так воно й сталося . Хоч  і  було   Мар`ї  24 роки,  а розуму мала на 5 річну дитину. Роботу робила – що скажуть і покажуть, а сама не могла второпати як і що. Тож і ходила в старих дівках, бо хто таку візьме заміж. Бувало Лука товче ій товче  про якусь роботу, та й огріє  палицею по спині, а вона не розуміє що від неї хочуть і за що б`ють.  Не злий був Лука і терплячий , та іноді все ж дратувався.
      Мар`я озвалася до гурту: « Ось цитьте, та послухайте- копають!»  Всі враз стихли.  Хоч і  не могло такого бути, щоб у хату де світло горить і людей повно підкопувалися,та все ж…  Прислухалися…І правда, за хатю чулися якісь звуки… Не довго думаючи Лука схопив кочергу і кинувся до дверей, а за ним , озброївшись рогачами,  повискакували й інші чоловіки, а жінки поприпадали до вікон. Через деякий час  гурт вернувся . Хома Григорович ніс на руках дитину, загорнуту в велику хустку. « Циганча!» -  скрикнула  якась з жінок.  « Циганка підкинула!»
     -Та підкинути підкинула, але не схоже на циганча,- промовив Хома Григорович розкутуючи  дитину.. Дитині може був рік, а може й менше. Хлопчик.  Довгобразенький, з гострим носиком і близько посаженими великими  водянисто-блакитними  банькатими очима  і ріденьким русявим волоссячком.  Зовсім не циганча. Він був заплаканий і сонний водночас. На тоненькій шийці теліпався  хрестик.   « Охрещений ,значить. Як же тебе звуть?» - спитав Хома Григорович.  Хлопчик не реагував. Явдоха Ворожбиха вмочила шматочок  хлібної скоринки в наливку і дала дитині – хай з`їсть, і спатиме краще і не захворіє, бо хто зна  скільки він лежав в росі  надворі . Дитина жадібно накинулася на їжу. « А давайте кликати його на різні імена, може  й відгукнеться,чи знак подасть який» - запрорнувала  Явдоха  Кашаворка.  Ану, ану давайте!-  підхопили всі. Дового  різними  іменами називали вони хлопчика, але той , з`ївши хліб ,почав позіхати. « Ванько! Ванько!»– покликала Софія . Хлопчик повернувся до неї засміявся і простягнув ручки . Всі навколо теж засміялися,  а Хома Григорович, дивлячись на Луку сказав:  « Зараз 1908 рік, то значить народився він у сьомому,  10 липня, бо сьогодні  його підкинуто. Гума Іван Лукич». Лука мовчки кивнув.
Іван Лукич – мій дідусь.

Продовження буде.


На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза. ру.
http://www.proza.ru/2011/03/07/826