Казаческая исповедь. укр. язык

Козацька сповідь.

Моя хатина давно стояла  з краю,-
Знаю що землю завжди боронити треба!
Першим у бій, з ворогом вступаю:
Слово та зброя, вороженько для тебе.

Поцілую,"матінку"- кривеньку шабельку,
Порох сухий, а думки патріотичні,
Обніму калину, немов рідну матінку,
До молитви та бою, ми завжди звичні.

Вклонюся козацьким закровавленим знаменам,
Всім!- деб від нас їх не заховали,
До могил гетьманів та отаманів вклонюся чемно-
Нас рідили,не хотіли,щоб народ був з правами.

Вклонюся Дикому полю та Великому Лугу,-
Які навчили нас козацькому завзяттю,
Затанцюю гопака,щоб прогнати тугу -
На Купала з дівчиною, стрибну через багаття.

Попрошу Божу Матір,Покрівоньку заступницю!-
Хоробрості візьму в Архістратига Михайла,
Пробачу образи,не пробачу відступництво-
Та нехай все очистить, сповіді Божої тайна.

Який Я,козак без матінки України?!-
У вас завжди доріг багато,а в мене одна дорога,
Ми вже достатньо: кров"ю та радіацією землю окропили:
Слово та шабля,моя віра,що дарована від Бога.