Малювати Високiсть Твою...

Хто  привів  Тебе?  Якось,  давно  і  так  випадково,
Певно  доля  жартує, жонглюючи  нашими  буднями,
Із  агенції  послуг  якихось,  мабуть, виняткових,
Несподівані  дії  її…  Ніколи  не  будуть  підсудними.

А я взяла  мольберт і щодня  малювала  потрет,
Та на  ньому  лиш  натяк  Твого  відображення,
Мій  Натурщик,  ти  зовсім  не  схожий  на  трафарет,
Я  малюю з  уяви і прошу  Тебе про поблажливість.

Я  малюю  кавалки  черстві буденних  пустот, 
Садна  ржаві  неминучих  твоїх  розставань,
Двоголосся  часів  обернене  в  цілісність  нот,
І  польоти  перервані,  затамовані  біллю  зітхань.

Шал  невистиглих  нОчей - попелястому  смутку  контраст, 
І  химери  дощу  на  ялини  застуджених  лапах,
Теплі  дотики  рук  до  легкої душі,  що  знімають баласт,
Залишаючи  осені  щем  у дощів  нескінченних  шатах.

Охру  суглинків,  камідь  дерев і прозору печаль...
Малювати  Високість  Твою  буду  спрагло, допоки,-
Ллється  зоряне  світло і самотністю  плаче  свіча,
Мій  мольберт  відчуватиме  подиху  Твого  дотик.