Старый часовщик перевод с украинского

СТАРИЙ ГОДИННИКАР (Ліна Костенко)

Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, —
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.

Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.

Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.

А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.

Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом —
в руках крутив манюньке коліща.

Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"

А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив... З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.

Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був — як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.

СТАРЫЙ ЧАСОВЩИК (перевод П.Голубкова)

Еще чадили пароходы утюгами,
И мы искали еще камушки в песке,
А на границе между сказкою и нами
Был дом за облаком сирени вдалеке.

Там жил старик, что был похож на графа,
В галстуке черном, не как все деды.
Графин в зеркальном отраженье шкафа
Был, словно сон колодезной воды.

Улыбкой детской любознательной фортуны
Было для нас попасть бы в дома середину.
Там все было блестящим и латунным,
И лампа там осталась Алладина.

А сам старик, подобно Калиостро,
Держа в руке какие-то щипцы ,
Смотрел сквозь лупу, словно кобчик, остро
И попадал в те винтики, зубцы.

Лежало время вкруг него навалом.
И пели птицы в окна из кустов.
А он, старик, сидел как за штурвалом -
В руках крутил то мини-колесо.

Куда он плыл? Как озеро стоячее,
Поблескивало зеркало сквозь тьму.
Стучали механизмы угрожающе,
Кто-то «Приляг!» - из тьмы твердил ему.

А он крутил, знай, те мини-штурвалы,
И плыл, и плыл ... С какой такой страны?
А его детство в рамочках овальных
Смотрело на него лишь со стены.

Хрупкий комод высверливала шашель.
В углу цвела икона в серебре.
Его душили и печаль, и кашель,
И даже та сирень, что во дворе.

В мерцанье этих маятников медных,
Когда гудела басово струна,
Над мелкотою цифр едва заметных
Он был - как тень седого колдуна.

Лечил старик часы всему народу.
Стояло время, тикало, хромало.
И ночью маятник водил нам хороводы,
Гирьки часов старик подтягивал помалу.