чудовим людям

коли сонце сідатиме за посмугований обрій
тримай мене за руку сильно-сильно.
щоб я не летіла на зникаючий вогник, щоб я не згоріла
подібно до метелика який згорів під плафоном,
повівшись на світло звичайно пятидесятки.
коли сонце сідатиме за посмугований обрій
згадай що казала тобі і повір в це,
закрий очі і уяви що це все в останнє.
що більше не буде розмов від яких зносило дах
від яких хотілось розчинитись у небі,
від яких хотілось літати і співати,
ніби так і повинно насправді бути.
ніби ми повинні забути що ми люди і що в нас немає
нічого немає. хіба очі, які дають нам змогу бачити
і вуха які дають нам змогу чути,
чути тільки те, що припадає до душі
як кленовий листок намертво припав до прапору канади.
коли сонце сідатиме за посмугований обрій
зігрійся думкою, що ти комусь потрібен
що ти потрібен людству, свому власному маленькому людству
у якому завжди тебе будемо чекати ми -
зграя перелітних птахів яких ти можеш вважати друзями.
ми завжди можемо віднести тебе ближче до весни
без квитків і візи, без валіз і без закрито-відкритих кордонів.
тому що немає кордонів у мрії.



присвячується деяким хорошим людям, вдячна. ^^