танцюй

мої картини злетять у прірву, аж до самих небес,
а можливо і ти забудеш, не будеш триматись лез.
як я ще пам"ятаю - любов була неземна..
так все просто. я плюс ти. ти плюс я

єдність тримтячих рук,
і все по колу рух,
смак твоїх уст, дотик щік і душі натхнення
натхнення душі, твої уста, дотик щік..
як ти міг?
ти витримати зміг?
мій сміх..
а я не змогла.
все пам'ятаю голос тримтячий, дитячий..
нещасний, несплячий,
осінній, вечірній
до найтихіших.
найрідніших
мої струни завмерли.
Джоконду спалили? люди оглухли, не можуть слухати Баха?
ви всі розучились читати?
поезія вмре, зупинітся!
Ліна, прости, вберегти не змогла.

море стало спокійним і тихим.
найдобрішим у світі морем.
і коли ти стоятимеш по кісточки в мені, я малюватиму тобі світ, прекрасніший за Джоконду, наспівуватиму колискову під Баха,
читатиму Ліну - "Найпрекраснішого Ангела" я знаю, немає в неї такої поезії.. можливо, я колись стану для тебе нею.
а ти танцюй для мене джайв,
допоки я тебе не забула танцюй

допоки
я
живу.