Вершина

Торкнутися  хмари  маківкою  мрієш?
Упасти  колінами  в  сніг,  що  цнотливо
вкриває  Вершину.  Завмреш  полохливо
і  з  голосу  дрожем  нічого  не  вдієш.

Відразу  забудеш  про  стомлені  ноги,
набридлий  рюкзак  і  загублену  карту.
В  дорозі  долав  –  бо  воно  того  варте  -
холодні  й  підступні  річкові  пороги.

Лиш  два  кілометри.  Це  не  Аннапурна*.
Це  просто  -  Говерла.  Щороку  завзято
колесами  джипів  в  державнії  свята
гвалтована  в  теплім  комфорті  безжурно.

А  я  на  колінах  стояв  на  вершині.
І  друзі-студенти,  що  поряд  мовчали,
здивовано  душі  Говерлі  віддали  -
до  болю  вдивляючись  в  обрії  сині.

Ми  -  ніби  над  світом  і  ближче  до  Бога.
Та  слави  нам  башт  вавілонських  не  треба.
Тут  кожному  варто  звернутись  до  себе  -
очистивши  душу,  забувши  тривоги.

В  долонях  тримаючи  нас  кам’янистих,
вершина  свої  таємниці  відкрила.
Не  ми  цю  красу,  а  вона  підкорила
нас  знову  –  дитячо-щасливих  і  чистих...

_________________________________
*Аннапурна - один з піків-"восьмитисячників" у Гімалаях